Соціологічні теорії ідентичності у поясненні механізмів самовизначення представників субкультур
У багатоманітному сучасному світі, в якому ознаки окремих спільнот є рухливими, а критерії належності до цих спільнот є змінними, актуалізуються питання групової самоідентифікації особистості. Особливої уваги набуває дана проблематика ідентичності у фокусі дослідження субкультур, оскільки самі межі панівної культури та субкультури є динамічними та поліваріантними.
В предметне поле соціологічного дослідження феномену ідентичності входять соціальні механізми самовизначення індивідів в багатоманітних групах та досліджується коло соціальних інститутів, які забезпечують самовизначення особистості в соціальному просторі залишаючи проблематику внутрішньої самототожності психологічним дослідженням. Сучасна соціологічна енциклопедія дає наступне визначення: «Ідентичність соціальна — це результат самоототожнення індивіда з тими групами й спільнотами які він сприймає як «свої», стосовно яких він найбільшою мірою здатний відчути і сказати «ми» (гендер родина, релігія, етнос, професія тощо). У таких спільнотах реалізуються основні людські потреби (від найпримітивніших до творчих і духовних) [1, 148]» . Соціологічна теорія ідентичності розвивалася в рамках трьох наукових шкіл: символічного інтеракціонізму, когнитивіської теорії та феноменології, відповідно до методології яких по-різному трактувалося саме поняття «ідентичності».
Дослідження ідентичності представника школи символічного інтеракціонізму Дж. Міда були акцентовані на соціальній зумовленості ідентичності: вона виникає тільки за умови залучення індивіда до соціальної групи, в спілкуванні з членами цієї групи. Відповідно до його теорії основна функція ідентичності полягає в становленні «Самості» особистості. Ідентичність може мати неусвідомлений та усвідомлений характер. Проте, «усвідомлювана ідентичність не означає автономії особи від соціуму, оскільки вона формується за допомогою уже надбаних у соціальній взаємодії категорій, вироблених у мові» [Антонова, 1996, 135]. Таким чином, в дослідженнях даної наукової школи, особливу увагу буде акцентовано на різниці мовленнєвих конструктів, елементів зовнішнього маркування та сленгу представників субкультур та панівної культури.
Представниками когнітивістької теорії Г. Теджфелом та Дж. Тернером була розроблена теорія соціальної ідентичності та теорія самокатегорізації. Основний механізм, який запускає процес актуалізації тієї, або іншої ідентичності, являє собою мотиваційну структуру, орієнтовану на досягнення особою позитивного самооцінення [Новицька, 2008, 276]. Відповідно, якщо найкоротшим шляхом досягнення необхідного результату буде актуалізація особистісної ідентичності, то особистість не буде вдаватися до міжособового спілкування і групова ідентичність актуалізуватися не буде. Натомість, якщо така потреба у позитивному самооціненні може бути досягнена через долучення до субкультурної спільноти – будемо фіксувати актуалізацію можливої субкультурної самоідентифікації.
Дещо інший підхід до трактування концепту «ідентичність» обґрунтували П. Бергер та Т. Лукман, які є представниками феноменологічного підходу в соціології. Віднісши ідентичність до сфери суб’єктивного, типи ідентичності, втім, вони розташовують поза індивідами. Вони визначають ідентичність як «ключовий елемент суб’єктивної реальності, який знаходиться в діалектичному взаємозв’язку з суспільством і формується соціальними процесами» [Бергер, 1995, с.279]. Для них вони є нескасованими умовами розпізнання, присвоєння і розуміння ідентичностей як самими індивідами, так і зовнішніми спостерігачами: типи мають бути в світі, інакше «ідентичність залишається незрозумілою». Мова йде про маркування панівної культури та субкультур певними ознаками, вербалізація, закріплення цих ознак та відтворення у соціальних процесах.
Підводячи підсумки аналізу підходів до розуміння терміну «ідентичність», зазначимо, що процес самоідентифікації особистості як з представниками субкультур, так із панівною культурною суспільства, відбувається у діалектичному взаємозв’язку формування внутрішніх конструктів із постійним співставленням із зовнішніми поведінковими нормами оточення. Формування соціальної ідентичності спричинене людськими потребами у зв’язках з навколишнім світом, в подоланні самотності, що досягається шляхом ототожнення особистості з певними ідеями, цінностями, соціальними стандартами.
Література:
- Соціологічна енциклопедія: А – Я / уклад. В. Г. Городяненко ; ред. кол. В. І. Астахова. – Київ : Академвидав, 2008. 456 с.
- Антонова Н. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии. Вопросы психологии. 1996. № 1.с. 131-143.
- Новицька В. П. Соціологічна актуальність поняття ідентичності // Наукові студії Львівського соціологічного форуму “Багатовимірні простори сучасних соціальних змін” : зб. наук. пр. Львів, 2008. с. 275–277.
- Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социол. знания. Москва : Моск. филос. фонд, 1995. 323 с.